Важливим компонентом людської психіки виступає воля. В психології під волею розуміють процес свідомого керівництва людиною своєю діяльністю, в основі якого прийняття рішень, визначення способів їх реалізації, виконання поставлених завдань тощо.
Воля як особливий компонент людської психіки на сучасному етапі розвитку психологічної науки є об’єктом дослідження ряду психологів. Та незважаючи на наявність великої кількості досліджень з проблем становлення, розвитку й функціонування волі, ця тема залишається досить актуальною. Так, фактично на сьогодні не існує єдиного чіткого визначення волі, залишається багато розбіжностей у визначенні механізмів прояву вольових дій, дуже неоднозначне ставлення у різних вчених до фаз розвитку вольової дії, детального дослідження потребує проблема вольових якостей тощо. В зв’язку з наявністю великої кількості не вирішених та дискусійних питань з проблем волі та її впливу на поведінку особистості, дана тема потребує нових досліджень та уніфікації вже існуючих підходів.
Предметом дослідження даної курсової роботи виступає воля, як особливий компонент психічної сфери особистості. А об’єктом, відповідно, - психічна сфера особистості з усім комплексом психологічних утворень, чільне місце серед яких займає воля.
Мета роботи полягає в тому, щоб проаналізувати з відповідними оцінками вольову сферу особистості та визначити особливості її впливу на поведінку конкретної людини.
Завданням даної роботи є:
- проаналізувати волю, як невід’ємний компонент людської психіки;
- вивчити ступінь впливу волі на регуляцію поведінки конкретної особистості;
- дослідити фази розвитку вольових дій, зупинившись на розбіжностях у поглядах різних вчених щодо цього питання;
- з’ясувати вплив вольових якостей на перебіг поведінкових процесів у різних людей.
Загалом волею, як особливим компонентом людської психіки зацікавились ще в період античності. Так, Платон розумів волю, як раціональну складову людської душі, що з позицій розуму дозволяє вирішувати поставлені життєві завдання . Такий раціональний погляд на волю залишався тривалий час. Вперше його піддав сумніву А. Шопенгауер, що охарактеризував волю як певну ірраціональну сутність .
На сучасному етапі більшість психологів дотримується думки, що воля являє собою певну сукупність раціональних та ірраціональних компонентів психіки.
Особливо ґрунтовні дослідження волі та її впливу на поведінку людини були проведені у вітчизняній психологічній науці. Так, ще в радянській психології панувала тенденція, що воля являє собою спосіб підкорення індивідуальних мотивів конкретної людської особистості вищим соціальним цілям. У відповідності до даної тенденції й розроблялись проблеми волі.
Рубінштейн С. Л. довів, що джерело волі кожної особистості є сутність і неповторність кожної людини, відповідно становлення волі він розглядав у контексті становлення людської особистості. Але замало уваги вчений приділив впливу волі на поведінку людини .
Селіванов В.І. в своїй книзі «Воля и ее воспитание» доводив, що воля породжується активністю конкретної особистості в умовах коли долаються труднощі . Його погляди згодом розвинув В. Іванніков, що в роботі «Психологические механизмы волевой регуляции» обґрунтував вплив на волю мотивації людини, а також розвинув тезу про гальмівну і спонукальну функції волі .
Не можна не згадати і працю Рувинського Л.І. та Хохлова С.І. «Как воспитывать волю и характер», де вчені детально проаналізували закономірності розвитку і впливу волі на характер, як на одне зі сталих психологічних утворень особистості. А в контексті цього були також вивчені і особливості впливу волі на поведінку та її регуляцію .
На сучасному етапі вивченням вольових процесів займається чимало психологів. Так, наприклад Бех І.Д. в книзі «Від волі до особистості» проаналізував ступінь впливу волі на особистість на різних етапах її становлення . Вивченню схожих проблем також присвячена робота Максименко С. Д. «Розвиток психіки в онтогенезі», де детально описано розвиток вольових якостей і їх вплив на поведінку особистості в різні життєві періоди .
Варто відмітити й працю Леонтьева А.Н. «Эволюция психики», де автор детально дослідив етапи еволюції вольових якостей особистості у контексті розвитку людської психіки. Психолог дійшов висновку про залежність волі від активної життєвої позиції особистості .
Слід згадати і Ліфарєву М, вона здебільшого присвятила свої дослідження проблемам розвитку психіки особистості, важливою складовою якої вважала і волю також. Останню вона розглядала у тісному взаємозв’язку з емоційною сферою людини. Волю і емоції вчений вважала нерозривними якостями особистості .
Можна згадати і ряд психологів, що займаються дослідженням волі, але в контексті вивчення загально психологічних проблем. Це: М'ясоїд П.А, Трофімова Ю. Л., Варій М.Й., Максименко С. Д., Роменць В. А., Огороднійчука З. В.. Їх роботи описують волю здебільшого в загальних рисах і на основі досліджень вчених, що займаються питаннями волі більш ґрунтовно.
Проблемам волі та вольової регуляції поведінки особистості присвячено й чимало досліджень й в зарубіжній літературі. Можна, наприклад, згадати К. Левіна, що розглядав волю як джерело квазіпотреб, тобто уявних потреб особистості .
Отже, проблемам психології присвячено чимало літератури, але незважаючи на наявність маси ґрунтовних досліджень дана тема потребує більш детального вивчення, уніфікації та узагальнення вже існуючих підходів.